Fb

Наукова і науково-технічна діяльність є невід’ємною складовою системи вищої освіти України. Вона відіграє важливу роль як з погляду створення нових знань і отримання вагомих наукових результатів, так і з погляду формування кадрового потенціалу ВНЗ та підвищення якості підготовки висококваліфікованих фахівців.

16.03.2016 р.


Перші дні весни… Прокидається природа. Саме час молодим закохуватися, обирати пару. Мудрий український народ подбав, аби створити для цього найкращі умови. Традиційно в останній тиждень перед великоднім постом святкували Колодія. Відновити гарну давню традицію за етнографічними джерелами взялися учасники фольклорно-етнографічного колективу «Душі криниця» під керівництвом Пірус Катерини Леонідівни, секцій психодрами та дослідження національних архетипів, які функціонують при лабораторії психологічного консультування та психокорекції.

За матеріальне забезпечення реконструкції свята дякуємо навчально-науковій лабораторії з етнології Поділля за надані автентичні предмети (експонати) із фондової колекції. Гостями заходу були студенти-психологи, викладачі кафедри психології та усі зацікавлені народними традиціями. Свято розпочалось інсценізацією обрядів (народження Колодія, в’язання колодок неодруженим юнакам, дівчатам та їхнім батькам) та виконанням народних українських пісень, які співали у давнину під час тижневого святкування Колодія.




Символічна мета святкування – знайти собі пару, щоб на Покрову створити сім’ю. У письмових джерелах з ХVІ ст. зазначається, що «…звичай «Колодки» є дуже старий, далеко з передхристиянського часу та протягом віків, краще сказати тисячоліть, з часів матріархату. Для всіх місцевостей України є чимало спільних і загальних звичаїв, пов’язаних із «колодкою». На останньому тижні перед Великим постом сходились лише жінки до корчми. Одна з жінок клала сповите полінце і тоді всі разом вигукували: «Колодій народився! Колодій народився!».

За дослідженнями С. Творун, на Колодія (Масницю, Масляну) вживали традиційні обрядові страви із борошна, якими є вареники: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть». Крім вареників, на Колодія готували різноманітні млинці з пшеничного і гречаного борошна, з начинкою і без, а також їх різновиди – налисники, пальчики, сирники. Казали, що на сиропусному тижні всі дні присвячувались «колодці»: в понеділок народжувалась, у вівторок хрестилась, у середу справляли похрестини, в четвер «колодка» помирала, у п’ятницю відбувався похорон «колодки», а в суботу за «колодкою» тужили, плакали. У вівторок замужнє жіноцтво виходило за межі корчми і «колодку» чіпляли вже і бездітним чоловікам з подружжя, і чоловікам, у яких не одружились сини, і матерям, які не віддали заміж своїх доньок, що були на порі. Та в першу чергу чіпляли колодку парубкам, які не женились, та дівчатам, які відмовили тому чи іншому хлопцеві. Усі ті, кому вчепили колодку, мусіли відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мали права знімати колодку.




У ХХ ст. характернішим для Поділля був специфічний варіант обряду «колодки», що являє собою узвичаєну форму молодіжного спілкування і вибору шлюбного партнера. На Колодія хлопці пригощали дівчат пивом, солодощами – «купували колодку», «запивали», як говорили на Вінниччині. На Великдень кожна дівчина «повертала колодку»: вишивала перкалеву хустку, оздоблювала її й квітами та ініціалами свого обранця і разом із 2-4 писанками вручала її парубкові. Такі ритуалізовані обдаровування виявляли взаємні симпатії молодих людей і нерідко завершувалися укладанням шлюбу. Традиції святкування Колодія на Поділлі були поширені ще в другій половині ХХ ст. Вони були виявом громадського характеру свята, яке об’єднувало усіх жителів села. Вагомим було й те, що в протягом святкування всі приходили до загальної згоди-злагоди, відзначали Колодія мирно, лагідно, морально. В основу свята були покладені ідеї одруження, народження дітей у певний період року, загальний мир та дотримання основних засад моралі.

Друга частина університетського заходу пройшла у форматі святкових молодіжних ігор: перетягування канату, відгадування народних загадок та пісень за мелодією й особливо романтичної забави «Голубки», кульмінацією якої стали поцілунки. Наостанок усіх учасників та гостей запросили до столу, де були вареники з сиром, капустою, картоплею та грибами, млинці, квашені огірки та помідори, домашній вишнево-яблучний компот й екзотичні фрукти, які доповнювали традиційну українську кухню сучасними нотками.

Відродження традицій наших пращурів – це реальна можливість здобути їх досвід, силу та мудрість.



Репортаж - Лада Мазай,
студентка 3 курсу ІППМ

переглядів: 1