Наукова і науково-технічна діяльність є невід’ємною складовою системи вищої освіти України. Вона відіграє важливу роль як з погляду створення нових знань і отримання вагомих наукових результатів, так і з погляду формування кадрового потенціалу ВНЗ та підвищення якості підготовки висококваліфікованих фахівців.
8.11.2012 р.
Літо 2012-го усім запам’ятається по-різному: той вишень попоїв, хтось на морі побував, інший - на матчі Єврокубку… А для нинішніх третьокурсників-філологів ця пора року залишиться неймовірно теплим спогадом про проходження діалектологічної практики.
Звітна конференція, підготовлена за матеріалами польових досліджень студентів, традиційно проходила напередодні Дня української писемності й мови – 8 листопада. Любо було зайти в 357 аудиторію Інституту філології й журналістики: учасники заходу – у вишиванках, прибули журналісти з обласних ЗМІ, викладачі кафедр… За декілька хвилин до початку усім щось радить, помітно нервує науковий керівник практики - Людмила Володимирівна Прокопчук. Їй неймовірно личить гарний костюм рожево-бузкового кольору.
Охочих бути присутніми на конференції виявилось чимало. Аудиторія заповнена вщент. І ось почалося…
Пригадую вступне слово про важливість вивчення мови рідного краю, подяку студентам за сумлінну працю, що прозвучали з вуст організатора і натхненника дійства - Л.В. Прокопчук, а ще фразу:
- Усі третьокурсники могли з полегшенням зітхнути вже у вересні, коли дізналися про свої оцінки за практику. І лише для десятьох студентів практика «продовжувалася» – вони готувалися до сьогоднішньої конференції.
Справді, підготовка відчувалася. Далися взнаки і вимогливість викладача, й наполегливість студентів, які разом, у прекрасному тандемі, показали блискучий результат колективної праці.
Викликало справжній шквал оплесків вітальне слово Тамари Степанівни Слободинської - заступника директора ІФЖ з наукової роботи.
Право виступати першою здобула Олена Дубатовка, яка лірично розповіла про свої гостини в бабусі. «Про те, що не вмирає» проінформувала Тетяна Гуцол. Науковою глибиною, оригінальністю творчого задуму вирізнялися доповіді Ганни Міняйло, Наталії Фатич, Руслани Чайки, котрі запропонували аудиторії самостійно створені мультимедійні презентації подання інформації. Таємниці Подільської Венеції відкривала ровесникам Любов Юрченко. Відірватися від моніторів комп’ютерів, і вийти з он-лайнів, надаючи перевагу живому спілкуванню, закликала Аліна Григоренко.
Вишуканими словами вразила учасників заходу Валерія Зайцева. Дівчина говорила про те, що любов до батьківського краю зумовлена, насамперед, мовою, котру ми чули в дитинстві, якою звучало мамине «На добраніч!», татові поради, бувальщини бабусі, розповіді дідуся про війну…
Розважила присутніх Юлія Гилюк: дівчина-театр-одного-актора розповіла авторську гумореску «Як філологи діалектологічну практику проходили». Всі, хто цього не чув і не бачив, мовчки заздріть.
Насамкінець була українська пісня. Куди ж без неї?! Переконували присутніх, що краща мова для єднання і кохання – українська, Анастасія Цимбалюк та Аліна Бетлій.
…Згадуючи, з яким успіхом пройшла конференція, переношусь у часі назад, на початок вересня, коли Людмила Володимирівна давала настанови щодо практики, зокрема, її слова:
- Дівчатка, це має бути по-українськи, з душею…
Що ж, так воно й було!
Л. Кліщук, студентка 3 курсу ІФЖ