ВИКЛАДАЧІ ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ, ЕТНОЛОГІЇ І ПРАВА ПОБУВАЛИ В БАРСЬКОМУ ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕДЖІ ІМ. М. ГРУШЕВСЬКОГО ТА ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У ЗАХОДАХ, ПРИСВЯЧЕНИХ 100-РІЧЧЮ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

23.01.2018 р.

Одним із закладів вищої освіти Вінниччини є Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського. Свою історію він розпочав із поворотного 1985 року й пройшов нелегкий шлях від педагогічного училища до знаної в Україні навчальної установи I-II рівня акредитації, яка готує фахівців у галузі освіти, мистецтва, права, журналістики, видавничої справи та редагування.

Сьогодні коледж є універсальним регіональним вищим навчальним закладом, у якому поєднано різні рівні й форми навчання студентської та учнівської молоді. Окрім традиційної вишивської (очної та заочної) системи підготовки, тут діє ліцей-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості. Заклад є подільським осередком Академії міжнародного співробітництва з креативної педагогіки (АМСКП) «Полісся». У коледжі здобуває освіту майже 1000 студентів із різних регіонів України та працює близько 150 висококваліфікованих педагогів.

На запрошення дирекції Барського гуманітарно-педагогічного коледжу та в рамках угоди про співпрацю науковці факультету історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського взяли участь у міжвузівському науковому семінарі, присвяченому 100-річчю Соборності України.

Розпочинаючи роботу семінару та представляючи гостей, директор коледжу, кандидат педагогічних наук Петро Савчук указав на сталі й різнобічні зв’язки між Барським коледжем та Вінницьким педуніверситетом. Він зауважив, що для освітнього простору Подільського регіону ці стосунки завжди є вагомими та результативними.

Темою науково-просвітницького дискурсу став славетний ювілей в історії українського державотворення – 100-річчя від Дня Соборності України або проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, який відбувся 22 січня 1919 року.

Із великою увагою присутні слухали про те, що від часу Української держави Б. Хмельницького й до 1917 року наш народ не мав власного державного утворення й був поділений між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською, панівні кола яких були твердо переконані, що національна свідомість та державотворчі традиції українців знищені, забуті чи давно вмерли. Однак наступного року на уламках названих імперій українці створили дві повноцінні національні держави – Українську Народну Республіку (УНР) і Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

Із осені 1918 року армії УНР і ЗУНР, не маючи жодної зовнішньої військової підтримки, опираючись лише на допомогу власного народу, вели важкі бої з Червоною Армією більшовицької Росії, польськими військами нової Речі Посполитої, Білою армією генерала Денікіна, протистояли наступальним діям Румунії та Угорщини. Загарбники планували заволодіти матеріальними та людськими ресурсами України, долучити її територію до своїх державних утворень.

Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною та її народом, керуючись високим національно-патріотичним почуттям, уряди УНР і ЗУНР ухвалили рішення об’єднати військово-політичні сили в боротьбі проти спільних ворогів та створити єдину національну державу. Нетривалі, але плідні переговори урядових делегацій, які проходили у Фастові, завершилися державними урочистостями на Софійському майдані в Києві. Тут 22 січня 1919 року було проголошено й ухвалено українським народом Акт Великої Злуки УНР і ЗУНР у Соборну Україну.

Значний інтерес викликала доповідь колишнього доцента ВДПУ ім. М. Коцюбинського, а нині завідувача кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу Анатолія Лисого. Він розповів про революційні події тих часів на території нашого краю та показав тернистий шлях, яким пройшов Уряд УНР після підписання історичного Акту Великої Злуки. Цей шлях тісно переплетений із Поділлям загалом, і Вінницею зокрема. Адже в лютому 1919 року через важку військову ситуацію Уряд УНР переїздить із Києва до Вінниці й місто ненадовго стає військово-політичним центром України.

Порівняльні життєписи видатних організаторів об’єднання УНР і ЗУНР – В. Винниченка, С. Петлюри, Є. Петрушевича, Ю. Бачинського, Ф. Швеця та ін. – представила доцент Олена Стадник. Дослідниця закцентувала на відмінних і спільних соціально-політичних умовах формування світогляду цих лідерів, внутрішніх суперечностях на шляху до цілковитого усвідомлення ними національно-державних пріоритетів як абсолютної цінності та найвищої мети.

Ґрунтовні знання з теми національно-визвольної боротьби продемонстрували і студенти – Ольга Мороз та Олексій Мельник. Їхні доповіді засвідчили належний рівень студентської науково-дослідницької роботи в коледжі, що є важливим складником діяльності будь-якого вищого навчального закладу.

Виступ кандидата історичних наук Наталії Кузьмінець був присвячений традиціям ушанування пам’яті Акта Злуки УНР і ЗУНР в Україні та у світі. Зокрема, було зауважено, що вперше українці відзначили це свято 21 січня 1990 року, утворивши «Українську хвилю», або «Живий ланцюг». Він був одним із наймасштабніших у світовій історії, коли понад три мільйони людей, узявшись за руки, символічно з’єднали Київ, Львів та Івано-Франківськ.

Підсумовуючи, доцент Віталій Тучинський зупинився на уроках Національної революції та проаналізував об’єктивні й суб’єктивні причини, що зумовили втрату Україною своєї державності в 1917 – 1921 роках. Науковець зауважив, що важка боротьба не була даремною. Пам’ять про ці великі події та приклади героїчної самопожертви стали джерелом невичерпної наснаги для наступних поборників волі України – учасників Зимових Походів, повстанців Холодного Яру, добровольців Карпатської Січі, воїнів Української Повстанської Армії, теперішніх захисників України від російської агресії.

Викладачі ВДПУ ім. М. Коцюбинського висловлюють глибоку вдячність доценту Антоніні Сторожук, завідувачу відділення загальноосвітньої підготовки Юрію Маліновському, іншим організаторам та учасникам цієї зустрічі. Вона засвідчила високий фаховий та організаційний рівень роботи колективу Барського гуманітарно-педагогічного коледжу, який спрямовує свої зусилля не лише на якісне навчання, а й на формування національної свідомості та патріотизму в середовищі студентської молоді.

Ю. С. Степанчук - доцент кафедри історії та культури України.

Переглядів: 1