Народився 4 серпня 1878 р. у м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща).
Навчався в гімназії у Бучачі. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету.
У 1900–1903 роках – співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913), з 1901-го газети «Буковина».. Від 1901 року викладав у гімназіях Коломиї (1902–1905, 1908, 1926), Станиславова (1905, 1908), Бережан (до листопада 1911), Львова, Відня, Долини (1914) Рогатина (1925–1926), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї. Член Крайової шкільної ради.
Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907–1912) – органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.
У 1915 році був бургомістром Городенки.
У 1919 – на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика).
З 27 квітня до 25 липня 1919 р. очолював Міністерство Народної Освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною Місією "для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів" у Празі та Відні.
Після падіння влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка».
1929–1932 – видавець і редактор журналу «Нові шляхи».
Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії.
У липні 1934, переїхавши з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».
Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.
6 листопада 1934 був заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженного ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».
Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заслання відбував у Соловецькій тюрмі.
Рішенням «трійки» УНКВД Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.
Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.
Із секретної записки тюремного управління НКВД від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».