ВІДБУВСЯ МІЖФАКУЛЬТЕТСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ СЕМІНАР,
ПРИУРОЧЕНИЙ 100-РІЧЧЮ ПЕРШОГО ЗИМОВОГО ПОХОДУ
АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (УНР)
29.11.2019 р.
В історичній пам’яті України є багато прикладів масового та особистого героїзму, який проявили її захисники в збройній боротьбі супроти агресії сусідніх держав. Особливо запеклим було обстоювання національного суверенітету в першій половині XX століття. Показовим є 1919 рік, коли знесилена, але нескорена Армія УНР у районі сучасного Любара на Житомирщині потрапила в «трикутник смерті» – вороже оточення, утворене військами більшовицької Росії, Польщі та Добровольчої армії генерала Денікіна. До того ж українські частини потерпали від епідемії тифу. Європейські держави, які підтримували Денікіна, відмовилися пропускати до УНР закуплені за кордоном ліки. Україна так і не змогла отримати санітарну допомогу від цієї епідемії.
У таких важких умовах військове керівництво УНР ухвалило рішення не складати зброї перед загарбниками, а продовжити боротьбу за державність іншими – партизанськими – методами. У ніч на 7 грудня 1919 року майже десятитисячна Українська армія прорвала оточення й розпочала безпрецедентний рейд по тилах ворога, який тривав до 6 травня 1920 року й увійшов у історію під назвою Перший Зимовий Похід.
Ініціаторами й організаторами історичного семінару стали викладачі кафедри історії та культури України Наталія Кузьмінець, Ірина Хоцянівська та Юрій Степанчук. Захід об’єднав студентів факультету іноземних мов, природничо-географічного факультету та факультету математики, фізики, комп’ютерних наук і технологій ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Учасниками та неформальними експертами семінару стали члени наукового гуртка з історії України, який очолює доцент Олена Стадник.
Перший Зимовий Похід Армії УНР відбувся в роки Національної революції (1917–1921). Її головні етапи схарактеризувала студентка факультету історії, права та публічного управління, учасниця наукового гуртка з історії України Мирослава Поліщук. Доповідачка зауважила, що найдраматичнішим періодом визвольної боротьби став період діяльності Директорії. У цей час регулярні війська УНР протистояли іноземній інтервенції, а українські селяни масово повставали проти російського більшовизму й політики «воєнного комунізму».
Загальну характеристику підрозділів Збройних сил України в 1917–1921 роках подала студентка природничо-географічного факультету Вероніка Петрова, закцентувавши на тому, що українське військо, позбавлене будь-якої допомоги з-за кордону, завжди опиралося лише на самовіддану допомогу власного народу.
Завдання, стратегію й тактику боротьби в тилу ворога розкрив студент природничо-географічного факультету Віталій Гринчук. За його словами, військо УНР під час Зимового Походу застосувало способи, властиві партизанській війні: раптові блискавичні напади, нищення ворожих комунікацій, стрімкі маневри, дезорганізація й деморалізація ворога, використання несприятливих погодних умов, незручної місцевості тощо. Водночас бійці, перебуваючи в постійному русі, дбали про підтримку місцевого повстанського руху, проводили патріотично-просвітницьку роботу серед населення, презентували Українську державу та українське національне військо. За п’ять місяців вони подолали тилами білогвардійських і більшовицьких військ понад 2500 кілометрів, провели більше як 50 великих і малих боїв. Маршрут Зимового Походу пролягав територіями нинішніх Житомирської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей.
Варта подиву військова операція українців щодо захоплення станції Вознесенськ (сучасна Миколаївщина), яка перебувала в руках більшовиків. Про неї розповів у своєму виступі студент факультету іноземних мов Рустам Дерещук. Унаслідок чого трофеями козаків (саме так називали себе бійці) стали 5 тисяч гвинтівок, 48 кулеметів, 40 гармат різного калібру, 2 мільйони патронів до гвинтівок, 32 тисячі гарматних набоїв, 4 залізничні ешелони військового майна.
Виступ студентки природничо-географічного факультету Лілії Красножон був присвячений командувачу Зимового Походу генералу Михайлу Омеляновичу-Павленку. Присутні довідалися, що він народився в Тбілісі в родині сотника задунайських козаків і грузинських князів по материнській лінії, професійний військовий, ветеран кількох воєн, мав важкі поранення (права рука залишилася недієвою). Будучи офіцером царської армії, домігся офіційної зміни прізвища на Омелянович-Павленко, щоб увиразнити своє козацьке коріння. Із 1917 року щиро й назавжди пов’язав свою долю з Україною та її національним військом. За видатні заслуги перед Батьківщиною Михайло Володимирович став першим кавалером ордена «Залізний хрест за Зимовий Похід і бої» – єдиного бойового ордена в історії Армії УНР.
Доповідь студентки факультету іноземних мов Марії Тимофієвої стосувалась історії Української Галицької Армії (УГА), яку з грудня 1918 до червня 1919 року очолював Омелянович-Павленко. Саме він розробив план знаменитої Чортківської офензиви – найуспішнішої наступальної операції УГА, унаслідок якої було звільнено частину Галичини від польського війська.
Маловідомим історичним фактом є відомості про те, що 24 грудня 1919 року у Вінниці відбулася нарада представників Наддніпрянської й Західноукраїнської Народної Республіки. На нараді урочисто підписали нову угоду про військово-політичне об’єднання (злуку) УНР і ЗУНР. Головнокомандувачем об’єднаних армій було визначено генерала М. Омеляновича-Павленка. Проте й удруге ці великі державотворчі плани залишилися лише на папері.
Студентка факультету іноземних мов Яна Бондаренко розповіла про непересічні командирські якості М. Омеляновича-Павленка. Присутні з інтересом слухали інформацію про те, з якою математичною точністю, далекоглядністю, знанням ворожої психології генерал планував військові операції. Завдяки його здібностям Зимовий Похід став класичним прикладом партизанської війни, який увійшов до військових підручників багатьох країн світу. Цей приклад героїчної самопожертви став джерелом невичерпної наснаги для сучасних захисників України.
Про долю Омеляновича-Павленка після поразки Національної революції розказала студентка природничо-географічного факультету Тетяна Городенко. Зокрема було зазначено, що у 1921 році легендарний генерал емігрував до Праги, де написав кілька книжок спогадів та військово-теоретичних посібників, які донині лишаються бестселерами в мемуаристиці та військовому мистецтві. Михайло Омелянович-Павленко пішов із життя 29 травня 1952 року. Похований генерал у Парижі на кладовищі Пер-Лашез.
Доповіді історичного семінару не оминули й інших відомих діячів, причетних до організації та проведення Зимового Походу. Зокрема, студентка факультету іноземних мов Анастасія Доброленська детально розповіла про життя та діяльність керівника Директорії Симона Петлюри, який 5 грудня 1919 року віддав наказ про початок Зимового Походу та призначив Омеляновича-Павленка командувачем Армії УНР. А студентка цього ж факультету Аліна Коберник не менш розлого повідала про Юрія Тютюнника – заступника командувача Зимового Походу та командира Другого Зимового Походу, або Листопадового рейду (ще однієї героїчно-трагічної сторінки в історії визвольної боротьби, яка мала місце в листопаді 1921 року).
Студенти факультету математики, фізики, комп’ютерних наук і технологій також виявили бажання взяти участь у роботі історичного семінару. Вони підготували доповіді та презентації про видатних культурних діячів, уродженців Вінниччини – учасників Національної революції 1917–1921 років. Зокрема, Діана Галицька присвятила свій виступ Миколі Битинському – геральдисту, графіку, поету, мистецтвознавцю, підполковнику Армії УНР. Катерина Сергієнко розповіла про Демида Бурка – учасника бою під Крутами, який в еміграції став відомим педагогом, поетом, публіцистом, церковним діячем. А Наталія Слободянюк презентувала науково-популярний фільм про Валентина Отамановського – відомого земляка, також учасника бою під Крутами, який згодом став видатним істориком.
Студентка факультету історії, права та публічного управління, учасниця наукового гуртка з історії України Ярослава Цимбалюк розкрила причини поразки та історичне значення Національної революції 1917–1921 років. На її переконання, досить слушною є думка українського історика І. Лисяка-Рудницького, що «було б помилкою говорити про абсолютну поразку Української революції. Хоча вона не досягла своєї мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України…» і що «…немає сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовного оновлення, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжувачі цієї боротьби на новому історичному етапі».
Історичний семінар, приурочений 100-річчю Першого Зимового Походу Армії УНР відбувся на належному навчально-методологічному рівні. Студенти різних педагогічних спеціальностей більше довідалися про історію визвольної боротьби та виявили глибоку зацікавленість героїчними подіями нашого минулого. Вони висловили щире бажання й надалі брати участь у подібних заходах.
Ю.С. Степанчук – доцент кафедри історії та культури України
Переглядів: 1