Серед нових напрямів розвитку ландшафтознавства у другій половині ХХ сторіччя (геохімія й геофізика ландшафтів, меліоративне ландшафтознавство, екологія ландшафтів, історичне ландшафтознавство та інші) – антропогенне ландшафтознавство виявилось найбільш дискусійним. Особливо цікаві дискусії розгорнулися наприкінці 70-х – початку 80-х років ХХ ст. після публікації статті А.Г. Ісаченка «О так называемых антропогенних ландшафтах». Відповідь на цю статтю та інші подібні публікації дав Ф.М. Мільков, а загальний підсумок дискусії підвів В.С. Преображенський на конференції у Воронежі (1982 р.): «пройдет немного времени и отпадет необходимость в названии антропогенного ландшафтоведения, так как под ландшафтоведением станут подразумевать учение об антропогенних ландшафтах, с выделением в нем особого раздела о естественных ландшафтах».

Сучасна загальна антропоцентрична переорієнтація світогляду, характерна й для представників природничих наук, сприяє розвитку досліджень результатів впливу людської діяльності на довкілля, зокрема особливостей формування й функціонування антропогенних ландшафтів. За час, що минув з 70-х років ХХ ст., розроблені основи теорії загального й регіонального антропогенного ландшафтознавства, видано низку монографій стосовно антропогенних ландшафтів окремих регіонів України та окремих класів антропогенних ландшафтів, проведено сім конференцій, присвячених дослідженню антропогенних ландшафтів і як результат, на базі Вінницького педуніверситету сформувалася школа з їх вивчення. В Україні це закономірно, бо на початку ХХІ ст. антропогенні ландшафти тут займають 92-95% території і саме їх функціонуванням та раціональним використанням буде визначатися майбутнє держави.

В Україні першими дослідження антропогенних ландшафтів розпочали Л.І. Воропай і В.П. Коржик – Прут-Дністровське межиріччя і Поділля та Ю.І. Глущенко – Приазов’я і Крим. В подальшому їх продовжили науковці кафедри фізичної географії Вінницького педуніверситету та, частково, інших навчальних й наукових установ України.

На основі багаторічних, оригінальних і широкомасштабних досліджень науковців-географів Вінницького педуніверситету сформувалась і активно працює школа антропогенного ландшафознавства під загальним керівництвом професора Г.І. Денисика.

Дослідження географів Вінницької школи антропогенного ландшафтознавства умовно можна розділити на два етапи:

• перший – поглиблений розвиток основ загального антропогенного ландшафтознавства враховуючи напрацювання вітчизняних та зарубіжних вчених;
• другий – розвиток процесів та явищ, що притаманні антропогенним ландшафтам і дають змогу глибше зрозуміти їх суть для подальшого раціонального використання і охорони.

Упродовж першого етапу чітко виокремилось кілька напрямів детального пізнання історії формування, функціонування, ландшафтної структури, раціонального використання та охорони антропогенних ландшафтів модельного регіону Поділля.

Проведення широкомасштабних польових досліджень антропогенних ландшафтів упродовж 1993-2010 років дало можливість значно поглибити, а в окремих випадках і розробити нові методи і методики їх пізнання, зібрати й систематизувати накопичені матеріали для подальшого опрацювання.

Підготовка й захист кандидатських дисертацій, присвячених окремим класам або підкласам антропогенних ландшафтів (селитебним, промисловим, дорожнім, водним тощо), захищено 15 кандидатських дисертацій. У перспективі будуть охоплені всі антропогенні ландшафти Поділля. При цьому, значна увага приділяється й дослідженням натуральних ландшафтів, особливо в історико-географічному аспекті.

Підготовка й видання серій монографій, де антропогенні ландшафти розглядаються в окремих розділах або монографії їм присвячені повністю. До перших відноситься серія «Природа й ландшафти Поділля». У цій серії заплановано видати чотири монографії: «Середнє Побужжя» підготовлено і видано географами Вінницького педуніверситету у 2004 р.; «Середнє Придністров’я» підготовлено і видано географами Вінницького і Чернівецького університетів у 2007 р.; «Західне Поділля» планується до видання географами Вінницького і Тернопільського університетів. Завершить серію монографія «Центральне Поділля».

Друга серія присвячена виключно антропогенним ландшафтам Поділля, готується і видається на основі захищених кандидатських дисертацій. З друку вийшли монографії «Дорожні ландшафти Поділля» (2005 р.), «Селитебні ландшафти Поділля» (2006 р.) і «Водні антропогенні ландшафти Поділля» (2007 р.), «Рекреаційні ландшафти Поділля» (2009 р.), підготовлено до друку монографію «Лісові антропогенні ландшафти Поділля» 2015 року. У цій серії заплановано видати 12 монографій, серед них «Промислові ландшафти Поділля», «Белігеративні ландшафти Поділля» та інші, а також монографії присвячені ландшафтно-інженерним та ландшафтно-техногенним системам. Ця серія монографій стане своєрідним підсумком роботи кафедри фізичної географії у вивчені антропогенних ландшафтів Поділля.

Видання окремих узагальнюючих монографій, де розглядаються актуальні проблеми пов’язані з раціональним використанням та оптимізацією натуральних й антропогенних ландшафтів Поділля й України. Серед них «Антропогенні ландшафти Правобережної України» (1998 р.), «Лісополе України» (2002 р.), «Лісостепові полісся» (2007 р.), «Висотна диференціація рівнинних ландшафтів України» (2010 р.) та інші.

Підготовка та видання підручників та навчальних посібників для студентів-географів вищих навчальних закладів України. Уже вийшло два видання навчальних посібників «Природнича географія Поділля» (1998 і 2006) та «Нариси з антропогенного ландшафтознавства» (1999, 2004). Планується видання «Природничої географії України», де будуть чітко виокремлені, але взаємопов’язані три розділи присвячені натуральній, історичній та антропогенній географіям, «Регіонального ландшафтознавства» та інших.

Проведення наукових конференцій присвячених вивченню антропогенних ландшафтів загалом й Поділля зокрема. Таких конференцій у Вінниці проведено три: 2001 р: «Сучасні ландшафти: початок XXI ст.» 2004 р. – «Антропогенні географія й ландшафтознавство у ХХ і ХХІ сторіччях»; 2007 – «Історична географія: початок ХХІ сторіччя». У 2010 р. Заплановано проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Культурний ландшафт: теорія і практика». Конференції на подібну тематику успішно проводять, тісно взаємопов’язані з науковою роботою Вінницької школи ландшафтознавства, географи Уманського, Криворізького, Мелітопольського та інших педуніверситетів.

Для кращого розуміння природи Поділля не лише фахівцями, але й більш широким загалом, представниками школи видається науково-популярна серія краєзнавчих нарисів «Земля Подільська». У цій серії заплановано видати вісім брошур. З друку вийшло пґять: «Простори Вінниччини», «Подільське Побужжя», «Заповідне Поділля» та «Містечка Східного Поділля», «Околиці Вінниці», планується до публікації «Подільський камінь», «Діброви Поділля» та інші.

Наукові доробки з досліджень натуральних й антропогенних ландшафтів публікуються в «Наукових записках. Серія: Географія», що регулярно (два видання за рік) виходять на кафедрі фізичної географії. Уже видано 20 збірників.

Другий етап включає в себе такі нові напрями:

• дослідження парадинамічних й парагенетичних взаємозв'язків між ландшафтними комплексами виділених й частково уже пізнаних класів антропогенних ландшафтів, зокрема селитебних й промислових, селитебних і дорожніх, сільськогосподарських й лісових антропогенних, сільськогосподарських й дорожних, тафальних і селитебних та інших;
• пізнання процесів взаємодії ландшафтно-інженерних та ландшафтно-техногенних систем з довкіллям, особливо в просторово-часовому аспекті. Часто упродовж життя лише одного покоління людей ландшафтно-інженерні системи зароджувались, активно функціонували й занепадали. Вивчення «досвіду» їх впливу на довкілля допоможе уникнути низки екологічних проблем у майбутньому. Такі ландшафтно-інженерні системи своєрідні моделі, лабораторії антропогенного ландшафтознавства, де без особливих матеріальних затрат можна прослідкувати розвиток усіх притаманних цим системам процесів та розробити заходи щодо адаптації ландшафтно-інженерних та ландшафтно-техногенних (наявних або нових) систем до сучасних або майбутніх ландшафтів;
• дослідження вертикальної та висотної диференціації антропогенних ландшафтів і зумовлених ними динамічних процесів. Особливо це стосується селитебних і промислових ландшафтів, де продовжує активно формуватися двоярусна (підземна і наземна) структура унікальних ландшафтних комплексів, котрі, як не дивно, мають цікаве майбутнє;
• дослідження розвитку та функціонування мікроосередкових процесів у структурі антропогенних ландшафтів. Сучасне ландшафтно- і екологічно- дестабілізоване середовище характеризується аномально швидкими змінами структурної організації геокомпонентів і ландшафтних комплексів та взаємозв'язків між ними. В таких умовах активно розвиваються мікроосередкові процеси прояв нових ландшафтних, екологічних, енергетичних, речовинних інформаційних та інших зв'язків, що формуються у навколишньому середовищі. Їх вивчення є перспективним. З одного боку мікроосередкові процеси розкривають причини й механізми плинних тенденцій трансформації на локальному рівні та можливу перспективу їх регіоналізації, а з іншого враховуючи їх індикаторне значення, відкривається шлях до управління станом природного середовища і можливість попередження виникнення небажаних або агресивних процесів та явищ на ранніх стадіях їх розвитку;
• дослідження специфіки розвитку похідних процесів в антропогенних ландшафтах. Насамперед це стосується промислових (особливо гірничопромислових) та селитебних ландшафтів. За минулі 50-60 років активний розвиток похідних процесів спостерігається в усіх класах антропогенних ландшафтів й в усіх регіонах України. Від інших, вони відрізняються тим, що у більшості випадків похідні процеси є передбачуваними. Райони їх майбутнього розвитку відомі, а значить прояв небажаних похідних процесів можна прогнозувати, що робить їх дослідження перспективними.;
• дослідження симетрії й асиметрії антропогенних ландшафтів та пов'язаних з цими явищами їх розвитку. У перспективі саме через дослідження симетрії й асиметрії ландшафтних комплексів можна буде вирішити низку проблем пов'язаних з раціональним природокористуванням у межах височин, передгірських й гірських територій;
• дослідження унікальних та оригінальних антропогенних об'єктів й територій. Тривалий період формування антропогенних ландшафтів, їх різноманіття й своєрідність призвели до виокремлення в структурі антропогенних ландшафтів не лише оригінальних, але й унікальних територій та об'єктів, частина з яких уже зараз є складовими національної спадщини. Більше того, почали активно розвиватися окремі напрями вивчення такої спадщини, зокрема індустріальної, а в майбутньому перспективними будуть й інших сільськогосподарської, лісопромислової, селитебної, белігеративної тощо.

Безперечно, що дослідження усіх цих проблемних питань пов’язані із запитами практики, раціональним використанням та охороною антропогенних ландшафтів, а також вирішенням екологічних проблем, що виникають в процесі їх функціонування. Зацікавленість географів у пізнанні антропогенних ландшафтів буде зростати. Свідченням цього є розвиток досліджень антропогенних ландшафтів науковцями кафедри фізичної географії Вінницького, Криворізького, Уманського, Мелітопольського педуніверситетів, частково низки національних університетів України (Київського, Львівського, Чернівецького та ін.), галузевих інститутів тощо. Усе разом дало змогу київському географу Міхелі С.В. на конференції у Тернополі зазначити, що у Вінницькому державному педагогічному університеті мі. М.Коцюбинського сформувався і активно діє ландшафтознавчий центр (школа) з вивчення антропогенних ландшафтів.

Україна загалом, та особливо окремі її регіони, на жаль є прекрасним і навіть унікальним регіоном для дослідження антропогенних ландшафтів. Їх пізнання актуальна проблема сьогодення й найближчого майбутнього. Через її вирішення відкриваються більші можливості до тісного взаємозв’язку науки з практикою.

2020 © ВДПУ