День єднання

16.02.2026 р.

Сьогодні, коли кожен день — це іспит на міцність, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського став осередком незламності та згуртованості. Ми відзначили День єднання — свято, яке нагадує: наша сила не лише у знаннях, а й у вмінні тримати стрій разом.

Урочистий захід став моментом глибокого усвідомлення того, що ми — єдина родина, об’єднана спільною метою та безмежною любов’ю до України.

Розпочалася зустріч із хвилини мовчання — тиші, що гучніша за будь-які слова. Ми схилили голови, вшановуючи пам'ять героїв, які віддали свої життя на полі бою. Серед тих, хто навічно пішов у засвіти, є й випускники та студенти, чиї імена назавжди вписані в історію університету як символ найвищої самопожертви. Ця пам’ять гартує нашу волю і дає сили рухатися далі, наближаючи таку жадану Перемогу.

Про важливість солідарності та відповідальність кожного на своєму фронті говорили: перший проректор з науково-педагогічної роботи, професор Олег Блажко і професор Наталія Лазаренко. Вони наголосили, що сьогодні освіта є потужним інструментом боротьби за українську ідентичність. Декан факультету історії та міжнародних відносин Олег Мельничук нагадав про історичне коріння нашої єдності, а головаГО «Добро немає кордонів» Павло Продан закликав кожного бути дієвим у своїй підтримці захисників.

Символом цієї дієвості став вчинок студентської громади. Голова ради студентського самоврядування факультету математики, фізики і комп’ютерних наук Ірина Хіхло від імені всіх студентів передала захисникам окопні свічки. Ці маленькі джерела світла й тепла, створені дбайливими руками молоді, поїдуть на передову як знак того, що серце рідного університету б’ється в унісон із серцем кожного воїна в окопі.

Військові спецпідрозділу ГУР МО України «АРТАН» передали бойовий прапор і подякували за постійну волонтерську підтримку.

Студент факультету мистецтв і художньо-освітніх технологій Олександр Рак виконав власні тематичні поетичні та музичні твори.

Кульмінацією заходу стало спільне виконання Оди університету. Коли сотні голосів злилися в єдиному могутньому хорі, прийшло чітке відчуття: ми нездоланні.

Поки ми разом, поки відчуваємо плече одне одного та ділимося теплом своїх сердець, Україна стоїть і обов’язково переможе.