УЧАСТЬ ВИКЛАДАЧІВ ВІННИЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО
ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ МИХАЙЛА
КОЦЮБИНСЬКОГО В РОБОТІ КРАЄЗНАВЧОГО СЕМІНАРУ,
ПРИСВЯЧЕНОГО ІСТОРІЇ СТАРОГО МІСТА

04.08.2020 р.

Сучасну Вінницю неможливо уявити без її адміністративно-територіальної одиниці – Старого міста, яке завжди вабить духом давнини та втаємниченої самобутності. Кожен може спостерігати, як староміські колорити магічно перевтілюють міську інфраструктуру у вузькі затишні вулички, на яких, здається, зупинився час.

Задля популяризації знань про історію мікрорайонів нашого міста вінницькі історики та краєзнавці провели черговий краєзнавчий семінар на території колишнього замчища, що належить до найдавнішої частини Старого міста.

Історія Старого міста тотожна історії Вінниці, офіційною датою започаткування якої є писемна згадка про звільнення Поділля від монголо-татар литовськими князями Коріатовичами в 1363 році й заснування першого замку-фортеці на скелястому березі Південного Бугу. Для вінничан ця місцина відома під назвою «Замкова гора».

Утім, професор Юрій Степанчук – учасник кількох археологічних експедицій на Замковій горі ? повідомив, що студенти-історики ВДПУ імені Михайла Коцюбинського виявили тут велику кількість кераміки трипільської культури. Отже, можна стверджувати, що люди на цьому місці проживали ще шість тисяч років тому. Археологи знайшли також рідкісну жіночу прикрасу – скляний браслет, який належить пізньому періоду Київської Русі. Археолог й аспірант ВДПУ імені Михайла Коцюбинського Дмитро Ленчук уважає, що прикрасу виготовили київські чи візантійські майстри, а це є доказом наявності торгівельних шляхів, які проходили тереном Поділля.

До участі в роботі семінару дистанційно долучилася киянка, кращий вітчизняний спеціаліст замкової архітектури Лариса Виногродська, яка неодноразово очолювала археологічні розкопки на Замковій горі. Вона переконана, що дату заснування Вінниці можна перенести на сто років раніше, адже низка артефактів засвідчує, що на Старому місті існувало велике поселення ще в «золотоординський» період.

Про литовський етап в історії Старого міста докладно розповів завідувач кафедри Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу доцент Анатолій Лисий. Спираючись на писемні та археологічні джерела, учений висловив думку про те, що литовці зводили фортецю, тісно взаємодіючи з місцевим населенням. Підтвердженням цього є віднайдені на Замковій горі глиняні житла з печами, фрагменти керамічного посуду, знарядь праці, предметів побуту тощо, характерні для слов’ян.

Збереглися детальні описи Вінницького замку за актами ревізії 1545 та 1552 рр., які схарактеризував краєзнавець і книговидавець Ігор Балюк. З описів видно, що замок був дерев’яний із подвійними стінами, обмащений глиною та оточений ровом, загальною площею близько 1850 м.2. Він мав п’ять веж та два в’їзди з перекидними мостами, біля яких стояли млини. Усередині розміщувалися церква, пивниця та кілька господарських будівель.

Професор ВДПУ імені Михайла Коцюбинського Сергій Гальчак зауважив, що мешканці замку-фортеці часто потерпали від постійних татарських нападів, які повністю зруйнували його в 1580 році. Це доведено письмовими свідченнями та віднайденими залізними наконечниками татарських стріл. Нову фортецю збудовано на острові Кемпа, проіснувала вона там до кінця XVIII ст. На думку історика, залюднення правого берегу Південного Бугу розпочалося в середині XVI ст., що є початком історії «нового міста».

На сьогодні констатуємо наявність концепції відновлення Вінницького замку як історико-туристичного комплексу «Замкова гора», яку розробив Центр історії Вінниці спільно з громадськими організаціями міста. На переконання директора Центру історії Вінниці Олександра Федоришена, відроджений Вінницький замок міг би скласти конкуренцію світломузичному фонтану й істотно збагатити туристичний ландшафт міста.

Справжньою окрасою Старого міста є дерев’яна Миколаївська церква – унікальна пам’ятка подільської народної архітектури, побудована 1746 року неподалік Замкової гори. Кандидат технічних і богословських наук, протоієрей Борис Пентюк розповів про значення цього храму в духовному житті вінничан, окреслив його роль як традиційного центру гуртування православних мешканців Старого міста. Краєзнавець Василь Паламарчук навів факти існування на цьому місці сакральних споруд ще за козацьких часів. Як засвідчують джерела, після невдалої облоги Вінниці поляками 1651 року в Старогородській церкві відбувся обряд вінчання уславленого полковника Івана Богуна з місцевою дівчиною. Інший краєзнавець ? Ігор Журавлівський ? зазначив, що Миколаївська церква ? найстаріша автентична дерев’яна будівля нашого міста, якій у наступному році виповниться 275 років.

Підсумовуючи роботу краєзнавчого семінару, Почесний краєзнавець України Анатолій Лисий зауважив, що Вінниця налічує близько тридцяти топонімічних назв, які виникли в різний історичний час і мають свою неповторну історію та специфіку. Проте основну роль у становленні сучасної Вінниці відіграло, безперечно, Старе місто.

Ю.С. Степанчук – професор кафедри історії та культури України