Переглядів: 1794

Кафедра історії та культури України

Місцезнаходження: вул. Острозького, 32, корпус № 3, 3 поверх, кімн. 321.

Телефон: міський - (0432) 61-67-21, вн. 2-88.



Історія кафедри

У травні 2016 р. виповниться двадцять п’ять функціонування кафедри історії України Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Її створення відбулося на хвилі перебудови і демократизації суспільства, що супроводжувалося значним зростанням інтересу до минулого народу та його «білих плям». Причиною її створення послужило соціально-національне замовлення, зумовлене демократичними процесами, що відбувалися в країні починаючи з середини 80-х років ХХ ст.. Разом з тим, з боку тодішнього керівництва навчального закладу та історичного факультету це був тільки необхідний, ай доволі сміливий, перспективний і, можна без перебільшення сказати, доленосний крок у розвиток ВНЗ та його провідного підрозділу, спрямований на істотне поліпшення якості підготовки фахівців і активізації вивчення українського минулого.

Становлення кафедри ґрунтувалося на багатолітньому досвіді, початок якому поклало створення і діяльність у 1919 р. словесно-історичного відділення інституту.

На тернистому шляху численних реорганізацій університету укладеному фінансово-матеріальними нестатками, різними політичними чинниками, кращі надбання інституту примножили своєю невтомною працею як у навчальному процесі, так і в середині наукових досліджень (історії України) І.П. Пшук, С.Д. Плахотнюк, І.І. Заєць і багато інших.

Офіційно кафедра була організована наказом ректора № 130 від 14 травня 1991р. на підставі рапорту декана історичного факультету доцента Дровозюка С.І. і рішення вченої ради інституту. Виконуючим обов’язки завідувача кафедри історії України було призначено кандидата історичних наук, доцента Олексія Герасимовича Лойка. До підбору та формування її персонального складу ректор тодішнього вінницького державного педагогічного інституту імені М. Островського, професор Н.М. Шунда, декан історичного факультету доцент С.І. Дровозюк й знаний в Україні, завідувач кафедри історії СРСР і УРСР, професор І.Г. Шульга підійшли досить продумано і компетентно. Власне для цього не довелося запрошувати працівників з інших вишів чи наукових установ. Кафедрами науково-педагогічних працівників, особливо на історичному факультеті заклад тоді володів у достатній кількості.

Після відповідних співбесід і консультацій до професорсько-викладацького складу нового структурного підрозділу увійшло 10 чоловік – 5 кандидатів історичних наук – доценти О.Г. Лойко, І.І. Заєць, А.К. Лисий, кандидати історичних наук, старші викладачі М.Ф. Лихогляд, І.В. Мазило, старші викладачі М.Г. Вороліс, Т.П. Пірус, асистенти О.І. Криворучко і М.П. Бевх, а також старший лаборант Т.Є. Куцина. На перших порах кафедра нараховувала 9 викладачів, а її якісний показник склав 55,5 %. З формальної точки зору це повністю відповідало нормативним вимогам, адже осіб, у тому числі не менше трьох – із науковими ступенями вченими званнями. Всі члени кафедри були професійними істориками, п’ять з яких свого часу закінчували історичний факультет рідного інституту, четверо отримали історичну освіту в інших вишах. Водночас, закінчували аспірантуру та захистивши кандидатські дисертації, викладачі представляли кілька наукових шкіл провідних ВНЗ і наукових установ України, зокрема Київського державного університету ім.. Т.Г. Шевченка, Ужгородського державного університету, Київського державного педагогічного інституту ім.. М. Горького, науково-дослідного інституту педагогіки АН. України, інших установ.

Реально колектив нової кафедри склали різні за віком, досвідом і науковою кваліфікацією працівники. Найстаршим серед першого складу кафедри був І.І. Заєць, учасник Другої світової війни. До переходу на кафедру Іван Іванович працював директором Вінницького краєзнавчого музею, а з 1977р. і до створення кафедри працював на кафедрі історії СРСР та УРСР. Важливим напрямком його науково-педагогічної діяльності став курс «Археологія України».

Другим за віком, не менш досвідченим і,водночас, чи не найбільшим на той час знавцем історії України, вважався О.Г. Лойко. Випускник історичного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка Олексій Герасимович своїми знаннями, багатим досвідом, глибокою мудрістю, життєвим оптимізмом і висотою національного духу продовжив плекати історико-краєзнавчу, методичну та громадянську складову майбутніх істориків. Треба віддати належне професору Олексію Герасимовичу Лойку, який своїм авторитетом не заважав молодим колегам у їх прагненні освоїти сучасні теоретичні засади і пошуку відповідей на більшість питань, які кваліфікувалися істориками тоді модним словосполученням «білі плями». При тому, що більшість з них свого часу були його студентами. У науковому плані він спеціалізувався на питаннях давньої історії України, історії українського козацтва.

На час формування кафедри доволі досвідченими та професійними викладачами вже себе зарекомендували доцент А.К. Лисий, кандидат історичних наук, старші викладачі М.Ф. Лихогляд, І.В. Мазило, старші викладачі М.Г. Ворліс і Т.П. Пірус. За їх плечима був досвід викладацької роботи у рідному виші і наукове становлення. Але не зупинилися на досягнутому, продовжуючи свої активні наукові студії. Асистентами кафедри історії України були О.І. Криворучко і М.П. Бевх.

Організація та змістовне наповнення навчального процесу зумовили велике напруження сил членів кафедри, як і всього колективу історичного факультету. Адже забезпечити виконання цих завдань можна було тільки злагодженою роботою. Керівництво кафедри ректор доручив доценту О.Г. Лойку. Націй посаді сповна проявилися кращі риси його вдачі, зокрема такі, як глибокий професіоналізм, важливість, уміння ладнати з колегами та студентами, тонкий, доброзичливий гумор, самокритичність, здатність до компромісів, мудрість тощо. Великою заслугою Олексія Герасимовича стало створення в колективі атмосфери доброзичливості, високо професійності вимогливості та співтворчості кожного викладача до власного наукового та педагогічного зростання. Тому закономірно, що вже скоро кафедра історії України перетворилася в справжній осередок україноцентризму.

Крім того, членам кафедри, як і всьому колективу університету, в ході свого становлення довелося пройти через значні труднощі та суспільні переміни. Найважче було в першій половині 90-х років. Мабуть, це був найскладніший період у розвитку вищої освіти України, зумовлений різким скороченням виробництва молодої незалежної держави, величезною інфляцією, нестачею у фінансуванні освіти і науки, що привели до мізерного рівня заробітної плати, яку до того ж виплачували або бартером, або з великими перервами. Значна частина викладачів вимушена була вишукувати засоби до виживання своїх родин.

Тим часом, зростав обсяг навчальної та навчально-методичної роботи. Відтак, зростала потреба в збільшені працівників кафедри. В 1992 р. її склад поповнився І.М. Романюком. З кафедри історії СРСР (історії слов’янських народів) перейшли кандидат історичних наук, старший викладач І.П.Мельничук і асистент В.М. Мазур. До кафедри історії слов’янських народів перейшов доцент І.І. Заєць.

Серед пріоритетних напрямків діяльності кафедри важливу роль відігравало підвищення науково-теоретичного і методичного рівня викладачів. У 1994 році в числі перших, хто зміцнив науковий потенціал наймолодшої на факультеті кафедри були І.М. Романюк, який захистив дисертацію у Київському університеті імені Т.Г. Шевченка і О.І. Криворучко, який у цьому ж році захистив дисертацію у Запорізькому державному університеті.

Отже, на цьому етапі кафедра була поповнена трьома викладачами з науковими ступенями і вченими званнями, що підвищило її якісний показник. Всі з них закінчували свого часу рідний історичний факультет. До того ж, вони як випускники аспірантури, представляли наукові школи Інституту історії України НАН України, Київського державного педагогічного інституту імені М.Горького. це, в свою чергу позитивно позначилося на всіх ділянках діяльності кафедри.

Оскільки у зв’язку зі зростанням контингенту студентів помітно збільшувалося і далі обсяг навчальної, навчально-методичної та виховної роботи. Штатний склад кафедри наповнили: випускники аспірантури власного вишу О.О. Стадник (2001), вслід за нею Ю.С. Степанчук (2003) і Н.П. Кузьмінець (2004).

Із перших років функціонування кафедри її колектив загалом і окремі викладачі зокрема велику увагу приділяли налагодженню та підтримці творчих зв’язків із науковими установами, провідними вишами авторитетними ученими України. В рамках творчого співробітництва на умовах сумісництва професором кафедри став працювати відомий український історик, доктор історичних наук, професор, член-кор НАН України, завідувач відділу Інституту історії України НАН України В.М. Даниленко.

З відкриттям аспірантури з спеціальності 07.00.01 – історія України на кафедрі розпочали підготовку науково-педагогічних курсів на власній базі та своїми силами. Вже більше 20 випускників аспірантури успішно захистили кандидатські дисертації: зокрема це О.О.Стадник, Т.А. Мельничук, Ю.С. Степанчук, Н.П. Кузьмінець, Л.М. Романець, А.О. Лапшин та інші.




Винятково важливим компонентом у діяльності кафедри став план кваліфікаційного зростання викладачів. Абсолютна більшість членів кафедри стали кандидатами історичних наук, доцентами.

На жаль, за цей час не обійшлося і без втрат. До іншого вишу перейшов старший викладач М.П. Бевх. На іншу кафедру перейшов доцент В.М. Мазур і старший викладач Т.П. Пірус на пенсію вийшла старший лаборант Т.Є. Куцина. У інший світ передчасно відійшов доцент М.Ф. Лихогляд та у 2009 році смерть професора О.Г. Лойка стали важкою втратою для колективу кафедри. Отже, в силу об’єктивних обставин, за останній період кафедра втратила кілька викладачів свого першого складу. Однак кафедра історії України і в таких умовах не лише зберегла традиції і нагромаджувала досвід, а й відбулися доволі істотні якісні зміни на всіх напрямках багатогранної діяльності кафедри.

Кафедра перетворилася в своєрідний стартовий майданчик для становлення керівних кадрів вищої школи. Зокрема, до рівня проректора університет у піднявся доцент О.І. Криворучко. Доцент Ю.С. Степанчук обійняв посаду заступника директора Інституту історії, етнології і права з навчально-методичної роботи. Майже половина членів кафедри беруть участь у роботі редакційної колегій низки періодичних видань.

За роки функціонування кафедри лише раз змінювалися її завідувачі. У 2006 р. колектив кафедри історії України очолив професор Іван Миронович Романюк.

Склалося так, що нині на кафедрі працює 12 науково педагогічних працівники: 10 штатних, 1 на умовах погодинної оплати і 1 на умовах сумісництва.

Серед них: штатні професор Романюк І.М., доценти Степанчук Ю.С., Кузьмінець Н.П., Стадник О.О., Хоцянівська І.В., Калитко С.Л, Мельничук І.П., Мазило І.В., Лисий А.К. та старший викладач Вороліс М.Г. Із них 10 штатних викладачів 9 мають наукові ступені і вчені звання, що складає 90%, а з урахуванням погодинників і сумісників, із яких один доктор історичних наук. Професор, член-кор НАН України, її науковий потенціал складає 91,7%. За цим показником кафедра посідає лідируюче місце не лише в інституті, а й в університеті. Все свідчить про те, що на кафедрі працює колектив високопрофесійних науковців, спрямованих вирішувати на найвищому рівні покладені на них обов’язки.

І.М. Романюк

2018 © ВДПУ